Вербна неділя — велике християнське свято у неділю Вербного тижня, перед Великоднем.

Народні назви – Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй).

Це велике свято у християнському році відноситься до числа дванадесятих. Його виникненню послужили біблійні оповіді: Ісус в’їжджав до Єрусалима на ослі, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя.

Євангелист Матей (Матвій) так описує Вхід Господній до Єрусалима:
А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів, сказавши до них: “Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив’язану ослицю й осля з нею; відв’яжіть і приведіть до мене. А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад.” Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив: “Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної.” Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї. Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали: “Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє, осанна на висоті!” І коли він увійшов у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: “Хто це такий?” Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї.” Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів, і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників.” І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив їх. Первосвященики ж та книжники, побачивши чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі: “Осанна Синові Давида!” – обурилися і мовили до нього: “Чуєш, що оці кажуть?” А Ісус відповів їм: “Атож, хіба ви ніколи не читали: Устами немовлят та ссущих ти вчинив собі похвалу.” І покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував”.
У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку чулися захоплені вигуки: «Осанна!», а потім страшний крик: «Розіпни його!»

Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках «знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.

Від звичаю вживати в це свято вайї (гілки фінікової пальми) воно називається Неділею «ваїй». Ваїй у нас замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в Святому Письмі.

Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров’я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір’ям, могли передати її іншим.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворувань. Верба має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами»: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м’язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв’язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви „Пасифлорин“, побіч пасифлори — це кора білої верби».

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу — один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».

Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, — бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло». Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ в?рбъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».

…Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви… Так, у Харкові уКвітну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колеґіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко! Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б’ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:
Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

7 квітня - Благовіщення
Архангел Гавриїл був посланий Богом в місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Ангел з'явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами". Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.
Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. В церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули весну.
На Благовіщення дівчата біля церкви танцюють перший весняний хоровід - "кривий танець". Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт — цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт (пролісок) і вмитися цією водою.
Кажуть, що на Благовіщення птахи гнізда не в’ють і не несуться. «Благовіщенське яйце під курку не кладуть». Вважається, що від Введення до Благовіщення треба дати землі відпочити. У це святоособливо грішно працювати на землі. На Благовіщення Господь «благословить усяке дихання», і після цього дня можна розпочинати роботи в полі, все буде добре рости, квітнути й колоситися.
Народні прикмети:
Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
Якщо 7 квітня ще лежить на дахах сніг, то і на 1, і на 6 травня він у полі буде.
Який цей день - такий і кінець місяця.
Якщо на Благовіщення сонце сходить на чистім небі, то весна рання, якщо в полудень - середня, якщо ясно ввечері - пізня.
Якщо 7 квітня сонце світить до обіду, а потім ховається за хмари, кукурудза буде рання, коли ж навпаки: визирає з-за хмар тільки після обіду, то кукурудза буде пізня. Якщо ж того дня взагалі буде хмарно, негода, то кукурудза не вродить.
Ніч проти Благовіщення. Якщо вона тепла, то весна буде дружна; якщо за ніч мокрий рушник висохне надворі - рік буде врожайний, якщо наполовину висохне - на середній урожай, а якщо залишиться мокрим чи замерзне - буде мокре літо.
Якщо на Благовіщення дуже тепло, то на Великдень буде холодно.
Благовіщення без ластівок - холодна весна.
Якщо з'являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.
На Благовіщення гарна погода - гарний врожай.
Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
Якщо на Благовіщення летить сніг - літо неврожайне.
Якщо на Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6.05) віл напасеться.

1 квітня – День Сміху!

        Правда в тому, що сміх буває різний і є люди, які зовсім воліють уникати подібного вираження почуттів і емоцій. Причина проста - обтяжливе інформаційне поле постійно намагається підвести нас до одного і того ж питання: «А чому радіти?». І тим не менше, навіть у самій наймудрішій Книзі всіх часів і народів, у Святому Письмі, в першому посланні до Солунян, є такі слова: «Завжди радійте.».

У міжнародному календарі здавна, ще з XVI-го - XVII-го століття прописався один специфічний і популярний у всьому світі святковий день, який відзначається 1-го квітня - День сміху або ж День жартів і розіграшів. Не будемо заглиблюватися в історичні корені цього особливого дня, але скажемо: хороший жарт – справжній і потужний інструмент радості. Відомо, що радість не завжди викликає посмішку, хоча є і не згодні з таким твердженням. Справедливіше можна було б вказати на те, що радість не завжди викликає сміх, а частіше все-таки саме це і переслідує. Який жарт хороший? Який поганий? Чому? Навіщо все це взагалі треба?

 Хороший жарт - це така штука, яка змушує нас з вами сміятися над самими собою. Він здатний викликати абсолютно щирі і справжні почуття і емоції, про які, на жаль ми можемо підзабувати в повсякденній суєті, але завдяки яким ми отримуємо унікальну розрядку і потім справжнє відчуття спокою й умиротворення. Це прямий позитив. Навпаки - жарт поганий. Він тільки напружує і ми всім радимо уникати подібних жартів, хоча б з міркування елементарного дотримання техніки безпеки. Не вилазь - а то ... Загалом, є ціла безліч порад з цього приводу. Ми ж скажемо що хороший жарт цілком може бути складною і заплутаною історією, але нехай це вас не лякає. Якщо у вас раптом виникло гостре бажання пожартувати по хорошому - подумайте про наслідки, це ніколи не зайве заняття. Добре все сплануйте і переконайтеся в тому, що все йде не за планом - це явна ознака того, що назріває щось, від чого і вам щось перепаде. Пам’ятайте, що серед нас є люди, у яких цілком може проявитися несподіваний талант пожартувати в саме яблучко, так  без попередньої підготовки, а найголовніше - до місця і до часу - не виключайте себе з їх числа.

Так, сміється той - хто сміється останнім, і нехай цим останнім сьогодні опинитеся саме Ви. Зі святом Вас і всіх благ!

"Сьогодні Шевченко, як і сто років тому, робить для нас ту роботу, яку генії завжди виконують для свого народу, - тримає небеса. Ми звертаємося до слова поета, що працює на найбільш глибинних рівнях людського відчуття, який закладає підвалини розрізнення між добром і злом і тим самим стає в один ряд із Данте, Шекспіром, Гете",- ці слова належать українській письменниці Оксані Забужко

Життя Тараса Шевченка - це життя нашої нації: від сина кріпака до Велета українського духу.Велич нашого великого Кобзаря сягає всієї історії народу.Адже до кожної ситуації в нашому житті ми знаходимо неперевершене слово Тараса.
18 березня цього року у клубі військової частини 3007 бібліотекарі Золочівської ЦРБ ім.І.Франка спільно з бібліотекарем в/ч 3007 Данилюк Л.В. провели ліітературно-музичний вечір "З Кобзарем у серці". Про життєвий та творчий шлях поета розповіли Джегур І.І. та Шафранська В.В. .Натхненно декламувала поезії Тараса Григоровича бібліотекар читального залу відділу обслуговування Кармазин О.М. ("Лілея", "І досі сниться...","Світе ясний...", "В казематі" та інші).
Під час виступів бібліотекарів на екрані демонструвалися слайди про життя і творчість Т.Шевченка . Закінчився вечір переглядом відео за мотивами поезії Т.Шевченка "І мертвим і живим..."
Його слова є актуальними для всіх українців усіх часів, і особливо для нас теперішніх:

Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.