Liebster Blog Award - це круто)

Liebster Blog Award - це круто)

         Наш блог Золочівської центральної районної бібліотеки ім.І.Франка отримав міжнародну віртуальну нагороду Liebster Blog Award.

Дякуємо всім, адже, що може бути приємніше за такий приємний сюрприз!!!

        У перекладі з німецького "Liebster" має декілька визначень: найкращий, улюблений, прекрасний, добрий, приємний. А "Blog Award" - "премія (нагорода) блогу", інакше кажучи "нагорода найкращому, найулюбленішому блогу".

       Liebster Blog Award - це міжнародна віртуальна естафетна нагорода блогерів, метою якої є привернення уваги до інших блогів, які мають менше 200 прихильників; це подяка за проведену роботу у блогосфері, яка допомагає знайомитися блогерам та розширювати свою аудиторію.

        Отримавши цю нагороду, потрібно відповісти на 11 запитань про свої методи роботи у блогобудівництві, передати нагороду ще 11 блогам, повідомивши їх про це та задати свої 11 запитань аби надати можливість іншим блогерам розкрити свої секрети блогерської кухні.

 

Отож, наші відповіді на запитання:

 1.  Що надихнуло Вас на створення блогу?

Бажання, щоб Золочівська ЦРБ ім.І.Франка знайшла своє місце під веб-сонцем, знайти якомога більше користувачів та прихильників. 

 

2. Як  часто Ви аналізуєте відвідуваність блогу та робите аналіз  даних публікацій?

Щотижня.

 

3. Девіз Вашого блогу ?

Бібліотек@ - відкриває світ

4. Що на Вашу думку повинен висвітлювати блог бібліотеки?

 Надходження нових видань та висвітлення різноманітних заходів, що проводить бібліотека, спілкування.

 

5.Яку роль відіграє бібліотечне краєзнавство в Вашій бібліотеці?

 Величезну. Збираємо, зберігаємо,популяризуємо історію, звичаї, традиції нашого району.

6. Як Ви інформуєте про бібліотечні послуги та роботу бібліотеки?

Статті в районній газеті, через  місцеве радіомовлення, бібліотечний інформатор, сайт та блог бібліотеки.

7. В яких напрямках працює Ваша бібліотека?

 В інформаційному, культурно-освітньому і духовному напрямках.

8. Хто із українських поетів класиків Вам подобається найбільше?

Іван Франко.

9. Який Ваш  сучасний улюблений письменник?

 Василь Шкляр, Ганна Медвідь.

10. Чи  є у Вас настільна книга? Якщо є , яка саме?

Вірші Ліни Костенко.

11.Ваше побажання - колегам блогерам? 

Творчого натхнення та нових цікавих ідей!

 

 Із задоволенням передаємо нагороду Liebster Blog Award 

11 блогам-номінантам:

1. Блог  Рокитнівської бібліотеки Бібліоnevs (http://rokitne-blog.at.ua)

2. Блог бібліотеки-філії с.Забужжя Сокальської РЦРБ
(http://zabuzziabiblioteka.blogspot.com/)

3. Блог  бібліотеки ЕНВК №5 м. Енергодара Запорізької області (http://envk5biblioteka.blogspot.com)

4. Бібліотечний блог для молоді Тернополя
( http://youthtyl.blogspot.com/)

5. Спілкуючись розвиваємося (Із життя Дашівської міської бібліотеки-філії Іллінецької ЦБС

(http://dashevbibl.blogspot.com/)

6. Козятинська центральна районна бібліотека (http://librkoz.blogspot.com/)

7.Блог Стрийської ЦРБ (http://stryicrbs.blogspot.com/)

8.Блог Пустомитівської ЦРБ(http://biblioteka-pustomyty.blogspot.com/)

9.Бібліотека-філія №7  м.Світловодськ(http://svit-7.blogspot.com/ )

10. Блог ЦБС Котовського району (http://kotovskrcbs.blogspot.com/)

11. Шкільний бібілотечно-інформаційний центр Шкарівська ЗОШ І-ІІІ ступенів ( http://shbic.blogspot.com/)

Просимо колег відповісти на наші запитання

1.  Мета створення вашого блогу?

2. Які цікаві ідеї використовуєте у веденні блогу?

3.  Які сторінки на вашому блозі популярні у користувачів?

4. Найбільш цікаві запитання, що надійшли від ваших користувачів?

5. З яких бібліотечних блогів ви могли б брати приклад?

6. Які блоги та сайти ви переглядаєте найчастіше?

7. Чим саме приваблює блог вашої бібліотеки і чому?

8. Що ви робите для того, щоб підвищити відвідуваність вашого блогу?

9. Яким чином інформуєте про послуги бібліотеки?

10. Чи допомагають вам у веденні блогу? Хто?

11. Побажання  бібліотечним блогерам.

 Увага! Новинки літератури!

Справжня історія Стародавнього світу/ О.Р. Мустафін.- Харків: ТОВ "Біббколектор", 2013. -349 с.

             

У  харківському видавництві «Фоліо» вийшла друком «Справжня історія стародавнього світу», автором якої є відомий український журналіст, генеральний директор телекомпанії «Мега» Олексій Мустафін. 
Цю книгу Олексій Мустафін писав близько трьох років для свого сина Михайла, і за порадою друзів вирішив її видати. Особливість його підручника в тому, що весь матеріал подається в хронологічному порядку, а не за країнами, як зазвичай прийнято. Завдяки цьому читачі мають можливість побачити взаємопов’язаність історичних подій у різних країнах. За словами Олексія:
«Викладення історії стародавнього світу як цілісного світу, як цілісної системи – дозволяє краще зрозуміти цю історію. Власне в цьому полягає сенс підручника. Не в тому, щоб дитина запам’ятала багато фактів, а в тому, щоб вона зрозуміла певним чином логіку історії. А факти – вони в цьому тільки допомагають»
Український журналіст та телевізійний менеджер Олексій Мустафін за освітою історик. У 1993 році він закінчив історичний факультет педагогічного університету ім. М.Драгоманова. Працював журналістом в «УНІАН-тижневик», газетах «Пост-Поступ», «День», «Дзеркало тижня»; на телеканалах «1+1» та «Інтер» та СТБ. Автор програми «Післязавтра» (2003–2005), фільмів «2004» і «Майже доросла. Щоденник двадцятирічної», за який отримав премію «Телетріумф» за найкращий телевізійний документальний фільм 2011 року. З березня 2013 р. — генеральний директор телеканалу «Мега».

               Яневський Д.Б.
           Проект "Україна". Жертва УПА, місія Романа Шухевича/ Д.Б.Яневський. - Харків: Факт, 2013. -283 с.

Нове документальне дослідження доктора історичних наук, відомого телеведучого та журналіста - для громадян України, а також політиків, героїв численних біллбордів, журналістів та кандидатів в народні депутати. Проаналізувавши десятки тисяч сторінок документів, мемуарів, спеціальних досліджень та артефактів з колекції Українського Національного Музею (Чикаго, США), автор відновив реальну історію УПА, з'ясував її чисельність, місця та час народження, імена Головних командирів. На думку автора, історія УПА - це історія збройного спротиву частини українського народу комуністичній диктатурі, історія реального, а не вигаданого Голокосту українців, історія однієї з найбільших антропологічних катастроф в історії Європи за останню тисячу років.

Ігор Чорновол.
100 видатних львів'ян. - Львів: "Тріада плюс", 2012. - 448 с.

 

До книги увійшли сто есеїв про видатних львів'ян ХІХ-ХХ ст. - австрійців, вірмен, євреїв, поляків, українців, мусульман - імена записані на скрижалях світової історії та культури.
Значна частина персоналій героїв книги досі була знана замало. Есеї публікувалися на шпальтах "Львівської газети" в рамках рубрики "Люди Львова" впродовж 2004-2008 рр. Книга щедро ілюcтрована.


 Українська Гельсінська Спілка у спогадах і документах
Упорядник і головний редактор Олесь Шевченко.- Київ: "Ярославів Вал", 2012.- 811 с.

Українська Гельсінська Спілка (УГС) була ідеологічним та організаційним провідником національно-визвольної революції кінця 80-х – початку 90-х років. УГС брала участь у створенні перших демократичних громадських організацій – Товариство української мови, «Зелений світ», «Меморіал», Народний Рух України за перебудову. Від часу оприлюднення Декларації принципів УГС промине всього лише два роки – і вперше обрана на демократичних виборах Верховна рада Української РСР, до складу якої потрапили з мажоритарних виборчих округів 12 найактивніших членів УГС, прийме епохальний документ – «Декларацію про державний суверенітет України», у якій будуть відображені основні програмові принципи УГС, провісниці Української незалежності. З лав УГС вийшла у світ ціла плеяда українських політиків, знаних в Україні і світі. Книжка про діяльність УГС буде незамінним джерелом для вивчення процесу становлення й розвитку останньої хвилі переможної національно-демократичної революції в Україні. Адже вона складається зі спогадів лідерів УГС, безпосередніх учасників тих подій, і, що не менш важливо, з уперше розтиражованих таємних документів КГБ того період

«НЕЗВИЧАЙНІ ДОЛІ ЗВИЧАЙНИХ ЖІНОК. УСНА ІСТОРІЯ ХХ СТОЛІТТЯ» / Гол. упорядник Іроїда Винницька [Бібліотека "України Модерної", серія "Щоденники, спогади, інтерв'ю, число 1]. - Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2013. - 836 с.
 

У книзі представлено 21 інтерв'ю з жінками з різних регіонів України, які діляться своїми особистими спогадами про пережите протягом ХХ століття. Видання містить допоміжні інформаційні матеріали: анотацію змісту кожного інтерв'ю та короткі біографічні відомості про оповідачок, словник маловживаних слів та іменний покажчик. Безумовною цінністю збірки є те, що до книги долучено диск і аудіозаписом опублікованих інтерв'ю. Передмову написав Ярослав Грицак.

Спогади жінок стануть цінним джерелом для істориків, антропологів, соціологів, мовознавців та усіх, кого цікавить людський вимір недавнього українського минулого.

Видання стало наслідком спільного багаторічного проекту, започаткованого Українсько-Канадським Дослідчо-Документаційним Центром у Торонто (Канада), та згодом підтриманих Інститутом історичних досліджень Львівського національного університету ім. івана Франка. Видання здійснене за підтримку Канадського Інституту Українських Студі Університету Альберти в Едмонтоні, Канада.

 Василь Пилип’юк  
«Шевченкова посвята».

Як відомо, 2014 рік оголошено роком Тараса Шевченка, тому репрезентація книги про творчий і життєвий шлях Великого Кобзаря стала дуже доречним його початком. Вона складається з фотографій Василя Пилип’юка — визначного майстра художньої світлини, редактора і видавця, професора Львівської академії мистецтв, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка та престижних міжнародних відзнак у галузі фотомистецтва. Ці знімки зроблені у тих місцях України, де свого часу побував Тарас Григорович – від села Моринці, де він народився, до Канева, де він похований. Є у книзі і сторінка про Кролевець – Василь Пилип’юк навіки зафіксував садибу Огієвських з її музейною експозицією у пам’яті нащадків Шевченка.

Архітектура Львова: Час і стилі . ХІІІ-ХХІ ст./ Упорядник і науковий редактор Ю.О.Бірюльов.- Львів: Центр Європи,2008. - 720с.: 1396 іл.

 Це видання - перша фундаментальна історія архітектури та містобудування Львова. У книзі системно висвітлено архітектурно-будівельну діяльність у Львові протягом майже восьми століть. Проаналізовані властиві різним історичним періодам основні містобудівельні елементи, стильові, конструктивні, композиційні, типологічні особливості споруд, класифікованих за їх призначенням. Розглянуто формування архітектурної думки, фахових об"єднань і преси; викладено розвиток садово-паркової архітектури.
Науковий апарат праці включає посилання на численні архівні джерела, рукописні й опубліковані дослідження, а також бібліографію і алфавітний покажчик всіх зодчих, згаданих у тексті та підписах під ілюстраціями.
Книга багато ілюстрована архівними й сучасними фотографіями, малюнками та кресленнями.
Розрахована на архітекторів, художників, краєзнавців; буде корисною для широкого кола читачів, які цікавляться розвитком архітектури та містобудування в Україні.

Мирослава Дядюк.

Український жіночий рух у міжвоєнній Галичині: між гендерною ідентичністю та національною заангажованістю. - Львів: Астролябія, 2011. - 368 с.

У фокусі дослідження перебуває жіноче товариство «Союз українок» на шляху ресоціалізації — зміни гендерних стереотипів в історичних реаліях Галичини 1914–1939 рр. Автор досліджує організаційне становлення українського жіночого руху та його задіяність у тогочасні суспільно-політичні процеси: співпрацю з політичними партіями і громадськими організаціями у період виборчих кампаній, внесок у розвиток парламентаризму та консолідацію українського суспільства тощо. Текст щедро ілюстрований оригінальними карикатурами, що допоможе читачеві зрозуміти тогочасне сприйняття українського феміністичного руху в Галичині.

Для фахівців гуманітарних дисциплін, а також для всіх, кого цікавить історія українського жіночого руху.


 Орест Круковський, Степан Пахолко. Українська Фалеристика. Із фондів Львівського історичного музею. Львів. Апріорі, 2011. 140 грн. 

 В альбомі – каталозі опубліковано колекція із 144 українських відзнак і нагород громадських, спортивних, просвітніх, релігійних товариств та організацій середини XIX – першої половини XX ст., відзнаки та нагороди Легіону УСС, збройних сил УНР, УГА, українських військових вормувань періоду Другої світової війни, що зберігаються у фондах Львівського історичного музею.

 

 

Горак Р.

Прозвані юродивими.-Львів:Апріорі,2011,-248с.:іл.

 

 До книги львівського письменника та літературознавця Романа Горака увійшли два есеї: «Де Альта плаче» та «Прозвані юродивими». Перший есей автор присвятив перебуванню Тараса Шевченка в Переяславі та історії написання «Заповіту». У другому йдеться про прихід творів Тараса Шевченка в Галичину та події, пов’язані з цим, а також про тих, хто першим приніс слово поета на цю землю, та їхні долі.
Роман Горак є автором кількох белетристичних біографій письменників («Тричі мені являлася любов», «Задля празника. У сутінках», «Лесь Мартович», «Між вогнями. Микола Устинович» (у співавторстві), «Легенди Нагуєвич», «Адреси пам’яті Івана Франка у Львові» та ін.)

22 травня українці відзначають 153 річницю перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.
Поет помер 10 березня 1861 року під небом Північної Пальміри в своїй майстерні при Петербурзькій академії мистецтв, де пройшли останні роки його життя. Поховали митця 28 лютого на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Клопоти щодо перевезення тіла Тараса Шевченка в Україну взяли на себе його друзі, члени Української громади в Петербурзі, зокрема Михайло та Олександр Лазаревські, Пантелеймон Куліш, Григорій Честахівський.

В Успенському соборі Канева відслужили панахиду і на Чернечій горі 22 травня 1861 року перепоховали залишки Тараса Григоровича Шевченка, які були привезені з Петербурга. Це місце, яке було зазначено у відомому "Заповіті":

"… Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…"

Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей — "Тарасову світлицю", а на могилі встановили монументальний чавунний пам`ятник-хрест за проектом академіка Сичугова. У 1989 році на цьому місці з'явився Шевченківський національний заповідник.
Колись в цей день святково одягнені, у вишиванках, приходили у Парк Шевченка в Києві сотні людей і аматорські колективи університету; співали "Реве та стогне Дніпр широкий", читали "Заповіт" та інші вірші Шевченка.
У 1971 році 22 травня оголосили націоналістичним святом, відтоді участь у ньому була заборонена. Усіх, хто приходив у цей день в парк вшанувати пам'ять Шевченка, силою розганяла міліція. А студентам університету взагалі відміняли заняття, оголошуючи цей день вихідним! І попереджали: "сидіть удома, до університету - ні ногою, ні-ні! Хто буде помічений в районі університету - той буде негайно виключений, без права повторного вступу".
Традиція святкування була відроджена тільки у 1989 році. Тоді біля пам'ятника Шевченку зібралися люди, співали на тлі синьо-жовтих прапорів, які підняла молодь. Наряди міліції відбирали прапори, забирали людей у штаб, топтали портрет Шевченка. Та люди вистояли до кінця, звільнили тих, кого забрали до штабу і захистили синьо-жовті кольори.

У цей благословенний час дозвольте щиро привітати Вас 
зі святом світлого Христового воскресіння.!!!
Святий Великдень несе нам довгоочікувану радість перемоги Сина Божого, дарує надію та впевненість у завтрашньому дні, поселяє спокій у серцях, укріпляє віру та живить душу
Тож нехай Божа милість та благословення оросять ваше життя, а мир, любов та злагода запанують у Вашій оселі.
Зичимо  Вам гарного настрою, відмінного здоров’я, сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів.

Шановні користувачі! Ознайомтесь з роботами талантів Золочівщини!

14 квітня 2014 року у виставковому залі  великого  палацу Золочівського замку  відбулося відкриття виставки золочівських художників. 

Натхненником та організатором виставки є журналіст, художник, письменник Володимир Дідула.

“Відразу скажу, дуже мені приємно, що так багато робіт представлено. Особливо приємно те, що долучаються нові постаті… Перший раз виставляється пан Сергій Грищенко, ну і присутні  тут роботи вже, дозволю так собі сказати, наших метрів  ” – звернулася до присутніх  директор  Золочівського замку Надія Гупало.

“Не дивлячись на те, що відбувається в країні, події сумні, тривожні, але ми хочемо показати вам, що ми художники працюємо, щось робимо, щось творимо. Щоб це не було тільки вдома, тільки для кола своїх рідних і знайомих, ми хочемо це показати більшому загалу, щоби Золочів ставав наш більш культурним, більш таким туристичним центром. Ми представили сьогодні свої твори на осуд, на огляд наших золочів’ян і гостей. Сьогодні представлені твори художників: члена Національної спілки Михайла Голютяка, відомих художників Віталія Гайдара, Володимира Грішина, художника-кераміста Лесі Скишляк, молодої художниці Анастасії Кобелька, Анни Словінської, Галини Гевко і Сергія Грищенко.  Роботи в різних жанрах, з різної тематики, але всіх нас єднає те, що ми робимо щось прекрасне… ” – розповів  Володимир Дідула.

Вербна неділя — велике християнське свято у неділю Вербного тижня, перед Великоднем.

Народні назви – Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй).

Це велике свято у християнському році відноситься до числа дванадесятих. Його виникненню послужили біблійні оповіді: Ісус в’їжджав до Єрусалима на ослі, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя.

Євангелист Матей (Матвій) так описує Вхід Господній до Єрусалима:
А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів, сказавши до них: “Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив’язану ослицю й осля з нею; відв’яжіть і приведіть до мене. А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад.” Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив: “Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної.” Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї. Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали: “Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє, осанна на висоті!” І коли він увійшов у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: “Хто це такий?” Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї.” Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що продавали голубів, і сказав їм: “Написано: Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників.” І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві, і він зцілив їх. Первосвященики ж та книжники, побачивши чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі: “Осанна Синові Давида!” – обурилися і мовили до нього: “Чуєш, що оці кажуть?” А Ісус відповів їм: “Атож, хіба ви ніколи не читали: Устами немовлят та ссущих ти вчинив собі похвалу.” І покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував”.
У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку чулися захоплені вигуки: «Осанна!», а потім страшний крик: «Розіпни його!»

Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках «знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.

Від звичаю вживати в це свято вайї (гілки фінікової пальми) воно називається Неділею «ваїй». Ваїй у нас замінюються вербами, бо верба раніше за інші дерева дає бруньки. До того ж, це дерево згадується в Святому Письмі.

Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров’я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір’ям, могли передати її іншим.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворувань. Верба має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі «Ліки під ногами»: «Кора верби в легких напарах придається в ревматичних хворобах суглобів і болях м’язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв’язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви „Пасифлорин“, побіч пасифлори — це кора білої верби».

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу — один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».

Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі — старі й малі, — бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного — стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька «котиків» — «щоб горло не боліло». Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ в?рбъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095—1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».

…Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви… Так, у Харкові уКвітну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колеґіюму». А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко! Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б’ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:
Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!