29 травня світ відзначає Міжнародний день миротворців ООН, які захищають і допомагають багатьом країнам, де існують військові конфлікти. Головна мета миротворців - зберегти в країні мир і допомогти їй оправитися від конфлікту.
28
травня минає 104 роки як у Львові пішов із життя видатний український
письменник, поет, публіцист, перекладач, філософ, учений, громадський і
політичний діяч Іван Якович Франко.
Іван
Франко за покликанням був поетом, літератором; але в умовах поневолення
українського народу він не міг дозволити собі бути тільки письменником – він
охоче й рішучо брався за будь-яку роботу, яку вважав корисною для піднесення
українського народу. Через це багато його літературних планів залишились
нереалізованими, на що він гірко нарікав у деяких поезіях. Але саме
універсалізм його діяльності дозволяє нам говорити, що в особі Івана Франка ми
маємо не тільки великого письменника, але й одного з будівничих української нації.
Період
останнього десятиліття життя І. Франка – дуже складний. За розповідями сина
Андрія, "у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив
його золотим молотом по руках…"."Протягом
14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли,
проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю", – писав
І. Франко. Та навіть за таких обставин, в останній рік життя І. Франко створив
232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.
Сумна
звістка про смерть І. Франка сколихнула всю Галичину. На мурах міста Львова, як
і в усіх більших містах Галичини, з’явилися жалібні плакати, що сповіщали
українців про переривання нитки життя Івана Яковича. Через 2 дні після смерті відбулось
кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Не знайшлося для вічного
спочинку І. Франка і окремого вільного клаптика рідної землі. Письменника
поховали в чужій гробівниці польської родини Мотичинських.
І
лише через 5 років, 28 травня 1921 року, домовину з прахом було перенесено в
окрему могилу та встановлено могильну плиту зі скромним написом: "Тут
поховано великого українського поета Івана Франка".
У
17-ту річницю смерті письменника, 28 травня 1933 року, на могилі споруджено
пам’ятник, на якому Франко-Каменяр "лупає сю скалу".
Більше
прочитати про останні роки життя Великого Каменяра зможете у монографії Ярослави Мельник "…І остання часть
дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках".Автор описала "замовчуваний" період життя
Івана Франка у рокиПершої світової
війни; складні взаємини Франка з його сучасниками – Михайлом Грушевським,
Михайлом Павликом, Михайлом Драгомановим; родинне оточення Івана Франка.
У
книзі опубліковані маловідомі тексти письменника останніх років: поезії, листи,
а також "Історія моєї хвороби".
27 травня народився Роман Іваничук - український письменник, історичний романіст, громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови імені Тараса Шевченка та Народного руху України.
Роман Іваничук, безсумнівно, один із тих, кого варто читати і ким варто пишатися.
Аби вшанувати пам’ять визначної постаті в залі абонементу Золочівської ЦРБ ім. І.Франка оформлено виставку-вшанування " Роман Іваничук - віртуоз історичного роману".
Довідка: Роман Іваничук народився 27 травня 1929 в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області України, тоді – територія Польщі). Його батько працював учителем, тож вдома у них була велика бібліотека. Навчався з 1942 року у Коломийській гімназії, яку вже закінчив як середню школу за радянської влади у 1947 році.
Роман Іваничук написав понад 20 історичних романів, численні збірки новел, десятки повістей. Мав звання заслуженого працівника культури України. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. У 2009 році йому було присвоєно звання Героя України.
Помер Роман Іваничук 17 вересня 2016 року у Львові, де й похований на Личаківському цвинтарі.
26 травня шість років тому відбувся перший бій за Донецький міжнародний аеропорт.
Російські терористи зазнали нищівної поразки і були готові бігти з міста, однак українська армія була зупинена керівництвом і закріпилася в звільненому аеропорту. Оборона об'єкта тривала 242 дні по 22 січня 2015 року, поки аеропорт не був повністю знищений російською армійською артилерією. Остання будівля, де дислокувалися українські захисники, була замінована російськими найманцями під прикриттям "перемир'я" і підірвана.
Донецький аеропорт став своєрідним символом нескореності, зразком найвищого героїзму українських військових. Аеропорт називали «українськими Фермопілами», а мужніх захисників летовища супротивник назвав «кіборгами».
До вашої уваги представляємо інтервю із кіборгом, який брав участь у визволенні Донецького аеропорту, золочівянином Володимиром Козаком
Легендарну історію захисту донецького аеропорту можна переглянути у фільмі «Кіборги» онлайн.
Щорічно 24 травня відзначається День слов'янської писемності і культури, на знак подяки і шани двох братів - Кирила і Мефодія, творців слов'янської писемності.
Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури, яке у просторі і часі розширює функціонування мови. Сучасна українська абетка взяла початок з слов’янської писемності, творцями якої були ці святі.
Рівноапостольні брати Кирило і Мефодій – слов’янські просвітителі та проповідники християнства у IX столітті на території Моравії, за походженням болгари. Брати були ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі. Слов’янська писемність була створена близько 862 року.
Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.
Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки - глаголиця і кирилиця.
Брати об’єдналися в просвітницькій діяльності – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства, відкривали при церквах школи, готували учнів. Упорядкувавши слов’янський алфавіт, переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє.
Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056–1057 років.
Просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур. Імена Кирила й Мефодія навічно записані в історію слов'ян.
Україна із здобуттям своєї незалежності також вшановує слов'янських учителів, чий науковий подвиг свого часу сприяв майбутньому становленню й української писемності. Під час присяги на вірність народові - президенти України присягають на Пересопницькому Євангелії, переклад якого, літературно-писемною мовою зробили Кирило і Мефодій.
Наш спільний обов’язок не лише дбати про історико-культурну спадщину, а й забезпечувати розвиток сучасної креативної української культури.
Цінуймо свою мелодійну -українську мову, мову Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Лесі Українки…Збережімо культуру спілкування, культуру мислення, культуру душі!
У читальному залі Золочівської ЦРБ оформлена народознавча виставка.
