8 січня 1935 року народився Василь Симоненко, видатний український поет-“шістдесятник”, палкий патріот та борець за правду. Він передчасно пішов з життя – йому було лиш 28 років, але залишив по собі чималий творчий спадок. Деякі з його поезій стали пророчими.
За своє коротке життя Василь Симоненко написав поезії та новели, провідним мотивом яких є синівська любов до матері-України («Задивляюсь у твої зіниці…»,1962), поєднання любові до рідної матері й до Батьківщини, відповідальність за ïï долю (ліричний вірш у формі колискової «Лебеді материнства», 1962), неповторність кожної людини-особистості (філософський ліричний вірш «Ти знаєш, що ти – людина?..»,1962).
В своїх віршах окрім любові до Батьківщини часто критикував радянський устрій і ворогів української державності. Українська нація, був впевнений Симоненко – після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів і голодоморів – посяде гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.
Відомий як автор численних статей, театральних i літературних рецензій, трьох казок для дітей та дорослих: «Цар Плаксій i Лоскотон», «Подорож в країну Навпаки», «Казка про Дурила». Збірка «Земне тяжіння» (1964) та книга «Лебеді материнства» (1981) були видані посмертно.
Визнання – Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1995, посмертно), іменем поета названо п’ять премій, у Черкасах діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка.
В читальному залі Золочівської міської бібліотеки ім. І.Франка оформлено літературний портрет «Поет, якого не скорити: В. Симоненко і його час».
Згадуймо Василя Симоненка сьогодні – його творчість продовжує бути дороговказом для боротьби за правду та людську гідність.
Немає коментарів:
Дописати коментар