Які основні версії його загибелі та чи був у поета шанс її уникнути читайте далі в обговоренні теми, яке звучало на Радіо Культура (27.08.2019 р.), з кандидатом філологічних наук, літературознавецем, членом центру Міжнародного ПЕН-клубу Олексієм Сінченком та адвокатом, членом дисциплінарної палати Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Романом Титикалом.
Вперше Василя Стуса заарештували у січні 1972 року, коли його звинувачували у проведенні антирадянської агітації і пропаганди через написання 14 віршів та 10 статей правозахисного характеру. Відбувши п'ять років заслання у Мордовії та три роки на Колимі, поет повернуся до Києва. Проте через вісім місяців, у травні 1980, його заарештували вдруге — під час так званого "олімпійського набору". Цього разу його ув’язнили на 10 років у таборі особливо суворого режиму, в селі Кучиному Пермської області, де він і загинув.
Існує кілька версій про загибель Василя Стуса: як серцевий напад, так і самогубство, й вбивство. Всі ці версії ґрунтуються на спогадах побратимів.
"Є версія серцевого нападу: напередодні хтось чув, як Стус просив валідол. Зокрема, Дмитро Стус, його син, вказує, що Василь 1 та 2 вересня звертався до адміністрації, проте йому не надали ліки. Проте найбільш деталізовані версії – це версії Левка Лук`яненка та Дмитра Овсієнка, які намагаються буквально погодинно відтворити останні дні Стуса. Обидві виключають можливість самогубства. Стус не був чоловіком, який міг накласти на себе руки. Тому зберігається дві версії: серцевий напад, що міг би бути результатом простого фізичного виснаження, та вбивство. Проте питання: наскільки радянській системі були вигідні вбивства в тюрмах? Але зверну увагу, що вже сам вирок "10+5" був вбивством", — розповідає Олексій Сінченко.
За його словами, усе оточення Стуса розуміло, як казав Левко Лук`яненко, що поет став репресивним центром: "Більшість засвідчує, що до нього було особливо прискіпливе ставлення, йому не давали змоги листуватися з родиною. З в’язнів знущалися і для Стуса це було неприйнятно, адже він був запальним чоловіком".
"Також існує версія, що Стуса вбили через те, що його тексти з'явилися на Заході, і самого поета мали висунути на Нобелівську премію. Проте я не думаю, що в Москві на це пішли б — сценарій "немає людини – немає проблеми" набув би шаленого розголосу. В цілому на Заході друкували багатьох дисидентів. І тут важливо познімати з Василя Стуса всі соціальні міфологеми. Я більше схиляюся не до вбивства, а до вбивства через виснаження. Смерть дисидента не була метою, адже жодних підстав не було", — зазначив Олексій Сінченко.
Роман Титикало додає: "Глобально розібратися — чи вбила система Стуса? Так, вбила. Але питання в іншому: яким чином, чи шляхом фізичного вбивства, чи фізичних катувань? Для мене очевидно — його вбила система і люди, які створили для нього такі умови утримання. Ще на суді Стус розумів, вирок для нього — це квиток в один кінець, він звідти не вернеться. А загалом для людей немає великого значення, чи його вбили по голові койкою, чи не витримало серце і він помер".
"Йому інкримінували статтю, суть якої полягає в розповсюдженні, виготовленні і зберіганні документів, листів та інших речей, які містять в собі заклики до повалення радянської системи. Фактично, йдеться про критику Радянського Союзу. Вона була легша за інші з точки зору доведення. Але Стус з самого початку мав зважену позицію: він користувався своїм конституційним правом на листи, звернення та інше й заперечував, що тим самим вчинив якийсь злочин. А через кілька років Верховний Суд тої самої країни, яка лише почала змінюватися, скасував вирок Стуса, зазначивши, що він в листах не критикував Радянський Союз як такий, а лише окремі події, які відбувались", — говорить адвокат.
Проте Роман Титикало наголошує, що Стус міг уникнути вироку, який став для нього смертельним, якби, повернувшись додому після першого покарання, відмовився від подальшої боротьби та ні з ким не зустрічався, і почав би по-іншому діяти: "Але це не відповідало б позиції Василя Стуса".
Немає коментарів:
Дописати коментар